10.01.26.
- 20 січ.
- Читати 1 хв
10 січня 2026 року — особливий день...
День, коли Володимиру Жандарову мало б виповнитися 29 років...
Саме цього дня біля стін рідної школи відбулася подія, від якої стискалося серце й наверталися сльози. Ми відкрили меморіальну дошку нашому землякові, випускнику, сину, Захиснику України – Жандарову Володимиру Ігоровичу, щоб його ім’я жило серед нас — у рідній школі, у рідному селі.
Це було не просто відкриття дошки.
Це була тиша, наповнена пам’яттю.
Це були очі, повні болю і гордості.
Це були 29 лампадок і квіти, які лягали до холодного граніту, ніби до живого серця.
Мати відкривала меморіальну дошку своєму синові, не в змозі стримувати сліз…
У кожній сльозі — невимовний біль втрати.
Біль матері, який залишається з нею назавжди.
Навкруги панувала повна тиша —
та тиша, в якій чути серце
і пам’ять, що говорить без слів.
У момент покладання квітів тихо зазвучала пісня «Журавлі»…
І саме тоді над людьми, над школою, над нашим болем і нашою вдячністю пролетів довгий журавлиний ключ. Високо в небі — як знак. Як відповідь. Як душі, що не зникають, а відлітають у вічність.
Здавалося, ті журавлині клини супроводжували людей до цвинтаря, де пам’ять продовжила свій шлях підняттям іменного прапора на честь Захисника України Жандарова Володимира.
Володимир повернувся у свою школу назавжди — в імені, у викарбуваному слові, у нашій пам’яті.
Він не любив гучних слів, але його вчинок говорить гучніше за будь-які промови.
Нехай кожен, хто проходитиме повз цю меморіальну дошку, зупиниться хоча б на мить.
Бо тут — ім’я того, хто заплатив найвищу ціну, щоб ми жили.
Світла пам’ять Володимиру Жандарову.
Слава Герою!
Слава Україні!
Коментарі